Концовські роми через півроку: замкнене коло проблем (фото)

У Концові під Ужгородом відбувся 2-й форум ромів. Це ромське поселення на півдня знову опинилося в центрі уваги журналістів із Ужгорода, Мукачева та Києва, які знову змогли пройтися «вулицями» з багнюки, послухати про нестачу грошей, хвороби та зневагу суспільства, подивитися у великі, сповнені надії очі ромських дітей.

Минулого разу цей циганський табор переживав таку навалу гостей у жовтні 2012 року. Тоді, перед виборами, на яких в Закарпатті традиційно розігрується «ромська карта», в церкві – єдиному приміщення у поселенні, де роми можуть зібратися – виступали і сільський голова, і кандидат у депутати, і політолог з обласного центру. Зі знанням справи говорили про проблеми ромів та бажання їх вирішити.

Мешканці поселення скаржилися на брак води – елементарну неможливість помитися; відсутність газу та нормальних доріг, умови проживання, які ми б назвали нестерпними: 8-10 чоловік у маленькій кімнатці (дорослі, старі і діти, здорові разом з хворими на рак чи туберкульоз) часом з протікаючим дахом та дірявими стінами. Роми знають: станеться в когось серцевий напад чи дитина зламає ногу - «швидка» до них просто не проїде.  Зневага суспільства, яке ромів боїться та уникає. Антипатія до ромів часом переважає навіть клятву Гіппократа: «Ви спочатку помийтеся, а тоді ми до вас підійдемо», - з образою згадував то один, то другий мешканець табору своє перебування у лікарнях. Майже суцільна безграмотність (роми говорять угорською, українську та російську розуміють не всі, а говорять однією з цих мов одиниці). Страх перед міліцією та іншою владою, від якої чекають лише небезпеки – запроторення до в’язниці, з якої звільнять лише за хабар.

Всі ці проблеми відображені у десятках сюжетів та репортажів, вони увійшли, зокрема, і до передвиборчого аналітичного звіту «Особливі» виборці 2012: що обіцяють партії?/що турбує виборця?», який було поширено серед депутатів нової Верховної Ради, місцевої та центральної влади.

Що змінилося з того часу? Людей  у церкві вже значно менше. Жодного  представника сільської влади (хоча напередодні  обіцяли організаторам). На присутність обраного по округу депутата, що належить до правлячої партії, або його представника навіть не розраховували. «А що вони скажуть, дивлячись ромам у вічі, нічого ж за цей час не зроблено?», - пояснює організатор Мирослав Горват, журналіст та голова громадської організації «Романі червень». Менше вже і самих ромів: в залі переважають жінки та маленькі діти. Після наполегливих розпитувань вдається з’ясувати: чоловіки «на роботі» - розкопують металобрухт на сміттєзвалищі. Але порозумітися ромам та  «ґадже» (так роми називають не-ромів) цього разу вже легше – виступи гостей перекладають угорською, сам роми теж мають можливість говорити  рідною мовою, і бути впевненими, що їх правильно зрозуміють.

«Нам навіть відмовляють водії «маршруток» у проїзді, мотивуючи тим, що від нас іде запах. А все через відсутність води в таборі. Люди з далекої Норвегії збудували нам церкву, провели воду до неї, але на цілий табір є лише дві колонки на воду, якої вистачає тільки для приготування їжі. А вони (депутати) обіцяли нам провести воду. Не всі проблеми залежать від нас – дуже багато залежить і від влади», - каже Бейла Беняк, пастор ромської церкви.

 

«Останнім часом міліція почала нас виганяти з лісу, куди ми ходимо збирати дрова, - скаржиться Іван Сурмай. - Дорога в таборі відсутня, тому відправляти дітей в школу дуже важко. До школи дітям треба йти майже три кілометра. Добре би було організувати автобус для підвезення наших дітей».

«Хочу, щоб мої діти спокійно ходили до школи», - підтримує його Віталій Лакатош, немолодий чоловік з борідкою, який тримає на руках маленького хлопчика. Каже, що побував у багатьох ромських поселеннях на Закарпатті, і що в інших живуть не краще, ніж в Концові. А ще він дивує приїжджих фразою про те, що регулярно дивиться новини із життя ромів в інтернеті. Це дуже контрастує із його одягом та зовнішністю. Втім, як і супутникові антени – вони на багатьох ромських будинках.

«Нас не беруть на роботу, ніхто не хоче чути про наші проблеми, - каже Ельвіра Муржа. - Мій чоловік інвалід. Наш будинок розсипається і знаходиться в аварійному стані. Наші діти не ходять у школу, оскільки не мають ні одягу, ні взуття. Щомісяця я отримую тільки 500 гривень. Цих грошей не вистачає на проживання. А міліція ходить до нас і штрафує за те, що діти не ходять до школи».

Роми цього разу значно відвертіші, ніж минулого разу. «Це тому, що ніхто з влади не прийшов», - пояснює Євгенія Навроцька, яка сидить поруч. Пані Євгенія вже багато років розповідає про проблеми та життя ромів у передачі «Романе джівіпен» на обласному телебаченні.

Тішить, що непоміченими, принаймні суспільством, ці проблеми не залишаться – у залі багато журналістів, зокрема кілька телекамер та фотографів.

Після короткої «ромської кави» (це данина моді, насправді у циган завжди існував культ чаю – пояснює пані Євгенія, знавець ромських традицій) – концерт. Знову вражає миттєва зміна атмосфери в залі: на суворих і деколи навіть жорстоких обличчях чоловіків – дитячі посмішки, в очах немолодих жінок – грайливі вогники. Вони вмить забувають про свої проблеми, і всі тут – в цьому танці, музиці, святі яскравих костюмів та молодості, яке бачать на сцені. А молодь цього разу дивує не лише нас: хлопці на закінчення танцюють брейк, до них приєднується навіть кілька дівчат, яким бабусі у залі нашвидкуруч допомагають защепити довгі сукні.

… Залишаємо Концово, яке за ці півроку стало знайомим і майже рідним, зі змішаними почуттями. Мети – привернути увагу суспільства та зробити цю групу більш видимою для місцевої громади – вочевидь досягли.

Але проблеми, про які говорили роми - залишилися нерозв’язними. Так, вони і не могли бути вирішені таким маленьким проектом за такий короткий час - коштів, які отримала в рамках кампанії «Особливі виборці» громадська організація «Романі черхень», і могло вистачити лише на проведення самих форумів та проїзд журналістів, хіба ще залатати дірки в кількох парканах. Та й багато що в розв’язанні цих проблем залежить від самих ромів – адже дехто з них справді відмовляється працювати за копійки, обираючи «легші» варіанти заробітку, а перед виборами віддає свій голос за 100 гривень – жаліючись потім, що цей голос не чують. Але очі, які з сумом і надією дивилися на тебе, не забуваються. Залишаться в пам’яті й замурзані діти, які по коліно в багнюці біжать за нашим автобусом.

Концовські «особливі» виборці - вічний народ зі своїми, здається, також вічними проблемами – нікуди від нас не дінеться. Як і ми від них.